До: _________________________________
(назва суду)
Позивач: ПІБ __________________________________
РНОКПП: _____________________________
Адреса реєстрації: ______________________________________
Адреса для листування: _________________
_____________________________________
E-mail: _______________________________
Засіб зв’язку: __________________________
Відповідач: Повна назва ___________________________
код ЄДРПОУ: __________________________
Адреса реєстрації: ______________________________________
Адреса для листування: _________________
______________________________________
E-mail: _______________________________
Засіб зв’язку: __________________________
Третя особа: Приватний нотаріус ____________________
_______________________________________
Адреса здійснення нотаріальної діяльності:
_______________________________________
E-mail: ________________________________
Засіб зв’язку: ___________________________
ЗАЯВА
ПІБ______________________________(надалі по тексту - “Позивач”) звернувся з позовом до____________________________(надалі по тексту - “Відповідач”) про визнання таким що не підлягає виконанню виконавчого напису № , вчиненого____________________ року приватним нотаріусо ____________________________ (надалі по тексту - “Третя особа”) про стягнення заборгованості в розмір_________________________________ грн.
Постановою приватного виконавця_______________________ _______________ року відкрито виконавче провадження за номером в АСВП. Додатково Постановою приватного виконавця накладено арешт на все майно Позивача.
В разі проведення примусової реалізації майна Позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах цього судового провадження. А у разі задоволення позову, Позивач буде вимушений докласти значні зусилля для відновлення своїх прав.
Відповідно до п.6,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як за законом, так і на практиці.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, виходячи із специфіки вказаного виду забезпечення позову (зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку), зважаючи на наявність зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позов, та наявності в спірних відносинах ризику утруднення та унеможливлення виконання рішення по даній справі, Позивач вимушений подати заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов’язком, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, зокрема, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 753/2380/18-ц, постанові від 30.05.2019 у справі № 456/2438/17.
Таким чином, з огляду на те, що заява про вжиття заходів забезпечення позову спрямована безпосередньо на зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріусу, який оскаржується в рамках даної судової справи, Позивач просить не застосовувати зустрічне забезпечення, оскільки відсутні підстави для його застосування, а вжиття заходів забезпечення позову не нестиме жодних збитків для Відповідача.
З метою недопущення спричинення значної шкоди заявнику та порушення принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, а також з урахуванням співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, є необхідність вжиття негайних заходів, направлених на ефективний захист та поновлення порушених/оспорюваних прав Позивача, за захистом яких він звернувся.
Позивач ставить питання про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса, що фактично тягне за собою зупинення виконавчого провадження. Статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: 2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Згідно з приписами частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис нотаріуса відноситься до виконавчих документів.
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 149-153, 154 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», -
ПРОШУ СУД:
1. Прийняти до розгляду заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову та розглянути не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріусу зареєстрованого в реєстрі № від року, вчиненого приватним нотаріусом .
- копія роздруківки інформації про виконавче провадження;
- квитанція про сплату судового збору.
« » 20 року / /